Питання смерті очима філософів і мислителів

Содержание:
Вступ.
І. Образи і символи смерті в культурі
§1. Культуротворчість смерті за концепцією Є.Морена
§2. Образи смерті в західній культурі
§3. Східна культура і смерть
ІІ. Історична варіативність підходів до смерті за Ф.Ар‘єсом
§1. “Смерть приручена"
§2. “Смерть своя”
§3. “Смерть далека і близька"
§4. “Смерть твоя"
§5. “Смерть перевернута"
ІІІ. Некрофільність сучасної культури
Висновки.
Використана література.

Фрагмент работы:
Проблема смерті постає як фундаментальна ще на зорі людського існування. На це звертає особливу увагу сучасний французький антрополог, філософ Едгар Морен. На його думку, людина майже від початку свого існування починає створювати елементи культури. Ціль яких у пристосуванні до жахливого психологічного страху, пов‘язаного зі смертю. Звернемося до думки Е.Морена детальніше.
Епоху великого мозку відкриває неандерталець – вже sapiens, - який пізніше поступився місцем сучасній людині, останньому і єдиному представникові роду людського на землі.
Найдавніші відомі нам гробниці належать неандертальцям. Вони свідчать про щось значно більше і зовсім інше, ніж просте закопування в землю, аби захистити живих від дії розкладу (з цією метою можна було б залишити труп десь подалік або кинути у воду). Померлого клали в позі ембріона (що свідчить у віру в його повторне народження), іноді його навіть клали на ложе з квітів, як показують сліди пилку, які збереглися в неандертальському похованні, виявленому в Іраку (що свідчить про наявність церемонії поховання); кістки іноді пофарбовані вохрою (звідси припущення про поховання після канібальського поїдання або повторне поховання після розкладу трупів), останки захищено камінням, а пізніш біля померлого почали залишати їжу і зброю (звідси припущення про віру в загробне життя покійного у вигляді привиду, який має тіло й ті самі потреби, що й у живих). Гіпотеза про наявність тут віри у відродження або в те, що померлі продовжують жити у подобі привида, є цілком слушною, бо йдеться про два фундаментальні вірування людства стосовно потойбічного світу, які, чи то у змішаному вигляді, чи то окремо, можна зустріти у відомих нам архаїчних суспільствах, до того ж вони становлять основу всіх наступних вірувань.
Як вважає Морен “Неандертальські поховання свідчать не тільки про вторгнення смерті в життя людини, а й про антропологічні модифікації, які зробили таке вторгнення можливим і спровокували його”.(14;94)

Литература:
1.Арьес Ф. Человек перед лицом смерти. – М., 1992.
2.Байрон Дж. Т. Соч.: в 3Т. – М., 1954.
3.Гройс Б. Ленин и Динкальи - Образы современной смерти // Гройс Б. Утопия и обмен. – М., 1993.
4.Гроф С., Хемефакс Дж. Человек перед личом смерти. – М., 1996.
5.Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. – М., 1984.
6.Гуревич П.С. Философская антропология. – М.,1997.
7.Дубровский Д.И. Смысл смерти и достоинство личности //ж. Философские науки . - №5, 1990.
8.Европейские поэты Возрождения. – М., 1974.
9.Калиновский П. Переход; последняя болезнь, смерть и после. – М., 1991.
10.Клочков И.С. Духовная культура Вавилонии: человек, судьба, время. – М.,1983.
11.Левин С. Кто умирает? – К., 1996.
12.Мамардашвилли М. Лекции о Прусте. – М., 1995.
13.Мамардашвилли М., Пятигорский А. Символ и сознание (Метафизические рассуждения о сознании, символике и языке). – Иерусалим, 1982; - М., 1997.
14.Морен Е.
15.Моес М. Физическое воздействие на индивида колективно внушаемой мысли о смерти // Ж. Человек. - №6., 1992.
16.Платон. Апология Сократа. Соч в 4Т. Т.1. – М.,1994.
17.Платон. Государство. – Т.3. – М., 1994.
18.Платон. Парменид. – Т.2. – М., 1993.
19.Платон. Федон. – Т.2. – М., 1993.
20.Пушкин А.С. Стихотворения. Поэмы. – М., 1984.
21.Роуз С. Душа после смерти // Ж. Наука и религия. - №6, 1991.
22.Рязанцев С. Философские смерти. – Санкт – Петербург., 1994.
23.Трубников И.И. Проблема смерти, времени и цели человеческой жизни // Ж. Философские науки. - №2., 1990.
24.Фромм Э. Душа человека. – М., 1992.
25.Фуко М. Герменевтика субъекта // Социо – Логос. – М., 1991.
26.Цицерон. О старости. О дружбе. Об обязаностях. – М., 1974.