Григорій Сковорода — видатний філософ

Содержание:
Вступ
Біографія
Філософія Г. Сковороди
Тлумачення Святого Письма
Етика Сковороди Тлумачення Святого Письма
Висновки
Список використаної літератури

Фрагмент работы:
Вихованцем Києво-Могилянської академії був видатний український філософ Г.С. Сковорода (1722-1794). Беручи до уваги досвід минулих наукових досліджень, не заперечуючи, а органічно переосмислюючи досвід та знання попередників. Зроблю спробу проаналізувати філософію Г.Сковороди у світлі сучасного бачення. Звертаючи увагу на проблеми, яких торкався Г.Сковорода у своїх філософських та літературних творах, ми доходимо висновку, що їхнє основне спрямування зводиться до дослідження людини, її існування. Науку про людину та її щастя Сковорода вважав найважливішою з усіх наук. Міркування щодо цієї проблематики у Сковороди мають релігій-но-філософський характер, вони невідривне пов'язані із зверненнями до Біблії та християнської традиції, а тому спираються на головні християнсько-світоглядні категорії: любов, віру, щастя, смерть та ін. Шляхом міркувань про них філософ шукає відповідь на питання, ким є людина, який зміст її життя, які основні грані людської діяльності. Не втративши авторитету проповідника та вчителя, Сковорода, прагнучи навчити як власним прикладом, так і словом, закликав почати філософське освоєння світу з простого: пізнати віру та любов у всій їхній повноті, бо це і є пізнання людини. Поділяючи світ надвоє — на істинне та тлінне, віддаючи перевагу Вічності, Богу, Сковорода по суті пропонує подвійне співвідношення духовного та тілесного. Він вважає, що буквальний аспект розуміння віри та любові складається у повсякденній буттєвій необхідності цих понять. Людина без віри може піднятись до найвищих вершин. Але прозрівши, здобувши віру, вона опиняється перед усвідомленням їх мізерності. Там, де кінчаються межі розуму, починається віра. Буквальне тлумачення положення про необхідність і нерозривність любові та віри обумовлене усвідомленням Сковородою неможливості існування людини у звичайному світі поза цією єдністю. Але є ще й інший аспект проблеми, те, що називається підтекстовкою філософією Сковороди. Любов та віра дають змогу людині вийти за межі свого тлінного звичайного «Я». Категорії любові та віри несуть у собі глибокий пізнавальний зміст, живлять душу людини, наповнюють її творчою енергією, підштовхують її на шлях дійсного щастя. «Скрізь любов та віру людина пізнає себе», — твердить Сковорода. Принцип «Пізнай себе», як відомо, не вперше з'являється у Сковороди. Пріоритет у цьому плані, звичайно ж, належить Сократу. Але принципово новим у Сковороди є те, що він не просто стверджує думку про необхідність пізнання природи людини, а звертає увагу на пізнання природи людської душі з урахуванням чинників її формування — віри, надії, любові. Більше того, мислитель іде ще далі, він розглядає віру і любов не тільки як підґрунтя душі, а й як органічний прояв духовності людини, а причиною цього прояву є, як він вважає, насамперед природні прагнення людини. Антиподами любові та віри, протилежними за своєю дією на людину, у Сковороди є поняття суму, туги, нудьги, страху. Всі вони, на його думку, роблять душу людини приреченою на розслаблення, позбавляють її здоров'я. Тому Сковорода наполягає на тому, що запорука здоров'я душі — її радість, кураж. Таким чином, звертаючись до трактування Сковородою таких категорій, як любов, віра та їхніх антиподів, ми бачимо, що філософ намагається сконструювати життєвий простір людини не тільки за допомогою раціонально визначених філософських понять, а й за допомогою того, з чим повсякденно має справу людина і що одночасно має для неї вирішальне значення.

Литература:
1. Багалій Д. 1.”Український мандрівний філософ Г. Сковорода”. К., 1992
2. Багалій Д. 1.”Григорій Саввич Сковорода.” К., 1920
3. Багалій Д.1., Яворський М.І. «Український філософ Сковорода.» К., 1922
4. Білий В.Г, Сковорода Г.С. «Життя й наука.» К., 1924
5. Ефименко А.”Личность Г.С.Сковороди, как мислителя.” К., 1905
6. Коваленский М. Й. «Життя Сковороди.» К., 1886
7. Кудринский Ф.”Философ без системи.” К., 1848
8. Лаврецький С.”Український філософ Г.С.Сковорода.” Л., 1894
9. Пелех П.”3 життя і творчості Сковороди.” Л., 1925
10. Радич В.”Вечний странник” К., 1992
11. Григорій Сковорода : дослідження, розвідки, матеріали., - К., 1992
12. Сковорода Г.С. український мислитель. - К., 1992
13. Тисяченко Г.”Народний філософ-учитель Г.Сковороди.” К., 1922
14. Табачников И. „Григорий Сковорода”. М., 1972
15. Кальве де, Густав Г. и Вернет Н. „Сковорода, украинский философ” -Х.,1817, ч.VI
16. Таранов П. „120 философов”, - С., 2002
17. Філософська думка в Україні. Бібліографічний словник. – К.,2002