Психологія насильницької та необережної злочинності

Фрагмент работы:
Загальновідомо, що основою поведінки людини є, насамперед, її потреби, що визначають механізм формування і тип відповідних мотивів. Значна частка потреб має біологічну природу (наприклад, у харчуванні, продовженні роду, самозбереженні та ін.), але методи і засоби їх задоволення у людини соціалізовані, опосередковані соціальною орієнтацією. Більшість потреб — суто людські: у спілкуванні, самоствердженні, визнанні й повазі та ін., а їх задоволення можливе тільки в соціальному середовищі.
Важливо відзначити, що власне антисуспільних, злочинних потреб не існує. Це ті ж загальнолюдські потреби, але деформовані за своєю спрямованістю та інтенсивністю. Так, проведені дослідження свідчать, що у осіб, які вчинили тяжкі насильницькі злочини, потреби деформувались таким чином:
— потреба у спілкуванні — в потребу насильства над оточуючими;
— потреба у самоствердженні — у прагнення владувати, застосовувати силу, принижувати іншу людину;
— потреба у визнанні — в егоцентризм;
— потреба у повазі — в демонстрацію своєї переваги будь-яким чином.
Це свідчить про наявність у носіїв зазначених потреб таких особливостей особистості, як брутальність, примітивізм, невихованість, жорстокість тощо. Поза ситуацією вчинення злочину вони можуть сприйматися досить звичайно, буденно, хоча й не вважаються привабливими. Більше того, їх констатація зовсім не означає, що конкретний злочин було вчинено виключно для їх задоволення або ж що вони характерні для кожного злочинця. Але беззаперечно, що у середовищі, де така потреба сформувалась, культивувалося зневажливе чи вороже ставлення до інших людей, до суспільства в цілому.
Отже, вибір того чи іншого варіанту злочинної поведінки залежить переважно від специфіки взаємовідносин із оточуючими та самого соціального середовища. Не існує вродженої агресивності, навіть якщо злочинець учинив маломотивовану чи зовсім немотивовану, на перший погляд, агресивну дію. Це підтверджується численними експериментальними дослідженнями. Одне з них проведено американськими вченими у Стенфордській тюрмі і мало на меті визначити, як поводитимуться люди, раніше законослухняні, коли вони переберуть на себе роль злочинця чи працівника тюрми (наглядача, вихователя). Кандидати відбиралися із числа добровольців серед студентів юридичних навчальних закладів. Усі вони були фізично та психічно здорові, а їхня участь в експерименті — повністю анонімна і для справжніх в'язнів, і для тюремної адміністрації.

Литература:
1. Антонин Ю. М. Преступное поведение лиц с психическими аномалиями. — М., 1998.
2. Васильев В. Л. Юридическая психология. — С.-Пб., 1997.
5. Виденеев И. А. Психология девиантного поведения. — Харьков, 1997.
4. Еникеев М. И. Основы общей и юридической психологии. — М., 1996.
5. Кудрявцев В. Н. Генезис преступления.Опыт криминологического моделирования. — М., 1998.
6. Оржеховсъка В. М. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх. — К., 1996.
7. Пирожков В. Криминальная психология: Кн. I, II. — М., 1998.
8. Ситковская О. Д. Психология уголовной ответственности. — М., 1998.