Содержание:
Вступ
1.Мислення
2.Процес мислення
3.Відчуття та сприймання як активні процеси пошуку та обробки інформації
3.1.Поняття про відчуття
3.2.Поняття про сприймання
3.3.Особливості сприймання
3.4.Фізіологічні основи сприймання. Система сигналів
3.5.Класифікація і види сприймань
3.6.Роль моторних компонентів у сприйманні
4.Аналізатори
4.1.Види аналізаторів
4.2.Властивості аналізаторів
Заключення

 

Фрагмент работы:

Сприйманням називається відображення в свідомості людини предметів і явищ дійсності при їх безпосередньому впливі на органи чуття. Результатом сприймання є цілісний образ об'єкту. Наприклад, взявши в руки нову книгу, ми одночасно відображаємо колір її сторінок, вагу, запах типографської краски тощо. Всі ці зорові, тактильні, нюхові та інші відчуття, поєднуючись, дають образ книги. Проте дослідження показують, що сприймання не зводиться до простої сумації відчуттів, а складає якісно нову ступінь чуттєвого пізнання дійсності. Воно доповнюється і опосередковується наявними в особистості знаннями, її минулим досвідом. Отже, сприймання є надзвичайно складним психічним процесом. Тому не дивно, що цілий ряд питань, пов'язаних з його протіканням, не зважаючи на значні зусилля з боку багатьох вчених, не розв'язані і досі. Як же відбувається людське сприймання ? Пошуки відповіді на це питання можна побачити уже в роботах старогрецьких вчених Епікура, Демокріта, Аристотеля, Евкліда та ін. Зір здійснюється з допомогою променів, що виходять з очей і ніби ощупують предмети, подібно до того як сліпий пізнає форму предметів шляхом ощупування їх рукою чи палицею'' (Евклід). На жаль ця правильна думка про активність сприймаючого рецептора в епоху Відродження була замінена хибною, за якою образ виникав у результаті впливу зовнішніх агентів на пасивно сприймаючі органи чуття. Психофізіологія Х1Х ст. Виходила з ілюзії, що дослідження сприймання повинно базуватися на вивченні будови периферичних рецепторних апаратів і фізіологічних принципів їх роботи. Стосовно до зору це значить, що вивчення проекції образу предмета на сітківці може пояснити сприймання видимого світу. Гештальтисти, зрозумівши недостатність такого підходу до пояснення сприймання, висунули свою концепцію центральних механізмів формування перцептивного образу ( Келлер). Вони перенесли сприймання із сіткового на мозковий рівень, зберігши при цьому пороки старої психофізіології. Розглядаючи процеси формування образу сприймання як пряме відображення фізіологічних процесів структуроутворення, що ніби проходять у нервовій системі, вони прийшли до хибного розв'язання проблем сприймання. Критичний аналіз цих поглядів зробили в своїх роботах вітчизняні психологи С.Л. Рубінштейн, О.М. Леонтьєв, П.Я. Гальперін та ін. На його основі був розроблений принципово новий підхід до вивчення проблеми сприймання. Виходячи із сєченівського розуміння рефлекторної природи сенсорних процесів, вони почали розглядати сприймання як своєрідну дію, спрямовану на обстеження об'єкту сприймання і на створення його копії, його подібності. Різностороннє вивчення сприймання показало, що як і всякий процес пізнання, воно залежить від особливостей суб'єкта : його досвіду, знань, потреб, інтересів, установок, спрямованості. Як і відчуття, воно є суб'єктивним образом об'єктивної дійсності. Критерієм їх істинності є практична діяльність людини. Сприймає дійсність не ізольоване вухо чи око, а конкретна жива людина. Тому в сприйманні виявляється її ставлення до об'єкту, її бажання, інтереси, почуття тощо.

 

Литература:

1.Ананьєв Б.Г. Психология чувственного познания. М., 1960. 2.Артамонов И.Д. Илюзии зрения. М., 1961. 3.Демидов В.Е. Как мы видим то что видим.М., 1969. 4.Логвиненко А.Д. Зрительное восприятие пространства. МГУ, 1981. 5.Познавательные процессы. М.,1982. 6.Введение в зрительное восприятие. М., 1980. 7.Скороходова О.И. Как я воспринимаю, представляю и понимаю окружающий мир. М..1972. 8.Ярбусь А.Л. Роль движений глаз в процесах зрения. М., 1964. 9.Петровський А.В. Общая психология. М.,1986. 10.Загальна психологія. К., 2002.