Географічні дослідження на території України

Фрагмент работы:
Перші географічні відомості про територію України збереглися ще з давніх часів у працях видатних грецьких істориків, географів та мандрівників — Геродота (V ст. до н.е.), Страбона (І ст. до н.е.), Птолемея (II ст.), а також римського вченого Плінія Старшого (І ст.). Вони у своїх книгах описували південь України, найбільше — Причорномор'я.
Змальовуючи природу цієї території, вчені відзначали її багатства, передусім потужні темні ґрунти, придатні для худоби пасовиська. Ці вчені, а пізніше арабські та візантійські мандрівники пишуть про побут, культуру, господарство народу, що живе у пониззі Дніпра та у Причорномор'ї. Вони згадують про гостинність людей, їх миролюбний характер.
Значно збагачуться відомості про Україну у світі після утворення давньої держави — Київської Русі. Вони поширюються мандрівниками і купцями, найбільше — арабськими та європейськими. Так, арабський письменник Абу-Гамід (XII ст.), тричі побувавши у Києві, написав книги «Антологія деяких чудес Заходу» та «Космографія», в яких детально описав природу, господарство, торгівлю, побут населення Русі. Відомості про це знаходимо також у Ель-Ідрісі (XII ст.), в Ібн-Батутти (XIV ст.).
Інтерес до України з боку європейців посилився, про що ми довідуємося зі звітів мандрівників — італійця Плано Карпіні (XVII ст.), француза Жільбера Ленуа, папського посланця Альберто Камданезе (XVI ст.) та ін. За межами України інформацію про неї поширювали також і відомі українські вчені — Юрій Дрогобич (Котермак, XV ст.) — професор і ректор Болонського університету, мандрівник Василь Григорович-Барський, професор Михайло Козачинський (XVIII ст.).
Відомості про окремі частини української території знайшли відображення на старовинних картах іспанського монаха Беатуса (VIII ст.), Ель-Ідрісі (XII ст.). Перші карти всієї української території були подані переписувачами «Географії» Клавдія Птолемея, починаючи з XIII ст.
Перші вітчизняні згадки про українські землі містяться у літописах, княжих грамотах, літературних творах. У початковому літописному зведенні (1073) йдеться про розселення племен на цих землях, а в Іпатіївському літописі 1187 p. вперше згадано слово «Україна». При описі подій, які висвітлює «Повість минулих літ» (з 852 до 1117 p.), автор змальовує природу навколишніх земель, народи, що їх населяли. У літописах є відомості про заснування давньоруських міст, спорудження в них замків, церков, а також про життя міщан.
Із розпадом Київської Русі інтерес до географічних знань в ізольованих князівствах значно знизився, однак він не пропав в іноземців. У звітах європейських мандрівників постійно містилася географічна інформація про українські землі.