Григорій Сковорода

Фрагмент работы:
Феномен постаті Григорія Сковороди - у дивовижному гармонійному поєднанні тілесної й духовної краси. У власному житті він сповідував виразні й тверді принципи: самопізнання і внутрішня згода з волею Бога. Окрім того, філософ постійно наголошував, що людина має невичерпний духовний потенціал, який лише необхідно спрямувати у потрібне русло, на справі Божі: пізнання і творчість. У своїх філософських творах великий мислитель розмірковував над основами буття.
Григорій Сковорода народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухах на Полтавщині в сім'ї малоземельного козака. Ще з ранніх літ хлопець відзначався схильністю до зосередженості на своєму внутрішньому світі, твердістю духу, великим бажанням до науки і знань.
У 1738 році батьки віддають Григорія на навчання до Київської академії, де майбутній український провітититель здобув глибокі знання з філософії, вітчизняної, античної, західноєвропейської літератур, досконало опанував кілька іноземних мов, серед яких були латинська, грецька, німецька. Крім цього він оволодів й маловідомою тоді у православному середовищі давньоєврейською мовою, яку вивчив для поглибленого розуміння Біблії. До того ж юнак мав неабиякі музичні здібності, чудовий голос і слух. Тож у 1742 році його запрошують до придворної співацької капели в Петербург. Після двох років перебування у північній столиці він повертається продовжувати перерване навчання.
Блискуче знання мов, поетики й риторики, античної і нової філософії поєднувалося в Сковороді з неабиякими здібностями в галузі літератури і мистецтва. Він складав вірші і байки, писав музику, співав, грав на різних музичних іиструментах. Водночас вроджена чутливість, схильність до роздумів, здібність до знань, любов до праці сприяли формуванню особливого внутрішнього світу й дозволило визначити молодому філософу чітку систему поглядів на щоденне земне існування. Показником такої справжньої мудрості стало його переймання загальним станом духовності свого суспільства. Йому було замало того, що він збагнув, відкрив для себе сенс і радість буття, йому боліло зубожене існування своєї нації.
Після закічення Григорієм Академії, тодішній митрополит Київський Т.Щербацький схиляв молодого філософа прийняти постриг. Справа в тому, що чернецтво, за підтримки ієрарха такого рангу, відкривало перед юнаком шлях до вищих академічних і церковних посад. Та його не приваблювала кар'єра.
Потребуючи більшою освіти, з 1745 по 1750 рік Григорій Сковорода навчався за кордоном - в Будапешті, Відні, Венеції, Флоренції, Німеччині і, можливо, у Римі, де знайомиться з тамтешньою культурою, передовими філософськими ідеями та літературними течіями. Однак, на Заході він не знайшов духовності, до якої прагнув.