Культурна політика України

Содержание:
Вступ
1. Культура як феномен суспільного розвитку
2. Культурні права громадян України
2.1. Право на освіту
2.2. Право громадян на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності.
3. Конституційні та законодавчі гарантії культурних прав громадян
4. Проблеми культурної політики України та шляхи їх вирішення
4.1. Сучасний стан укpаїнської культуpи
4.2. Проблеми культурної політики України
4.3. Шляхи вирішення проблем та реалізації культурно-правових принципів України
Висновки
Список використаної літератури

Фрагмент работы:
Сьогоднiшнiй день характеризується продовженням господарчої кризи, бiльш та менш успiшними спробами реформ, i водночас – дальшим перебiгом процесiв глибинної трансформацiї господарчого та суспiльного життя на нових засадах. Неподоланий спад виробництва, бюджетний дефiцит, приховане та явне безробiття – все це має й iншу сторону: змiцнення ефективних виробникiв при "вимираннi" неперспективних, зростання дiлової iнiцiативностi та господарчої самостiйнiстi дедалi бiльшої частини населення, дедалi вiдкритiший характер нашого суспiльства щодо зовнiшнього свiту.
Подiбнi суперечливi явища спостерiгаються й у культурнiй сферi. Фактично держава та органи мiсцевого самоврядування й нинi керуються переважно засадами адмiнiстративного управлiння та бюджетного утримання тих її закладiв, що перебувають у державнiй та комунальнiй власностi. Одначе стара система правових, фiнансово-господарчих, адмiнiстративних механiзмiв, побудована на цих засадах, нинi фактично зруйнована, а нову ще тільки належить сформувати.
Через господачу кризу можливостi держави ефективно утримувати, а тим бiльше розвивати культурну iнфраструктуру скорочуються з кожним днем (частка видаткiв держбюджету України, видiлена на культуру, скоротилася вiд приблизно 2 % у 1992 р. до менш нiж 0,7 у 1997 р., за цей самий час число працiвникiв у сферi культури скоротилося вiд 260 до менш як 200 тисяч; з кожним роком збiльшується зношенiсть матерiально-технiчної бази культури).
Реальна влада Мiнiстерства культури й мистецтв – фоpмально центpального оpгана деpжавної виконавчої влади, що повинен опікуватися культуpою – обмежена приблизно 100 об'єктами, якi перебувають у його пiдпорядкуваннi. Тим часом тисячi закладiв культури, пiдпорядкованi iншим вiдомствам, органам мiсцевого самоврядування, профспiлкам, творчим спiлкам, а також такi, що виникли внаслiдок приватної iнiцiативи, опинилися практично поза зоною державного "управлiння".
Мiнiстерство може виконувати за такої ситуацiї лише рекомендацiйнi функцiї, не маючи чiткої законодавчої та нормативної бази для проведення державної полiтики чи принаймнi для певного контролю там, де вiн дiйсно необхiдний (як-от у питаннях збереження нацiональної культурної спадщини чи контролю за нацiональним медiа-простором). Навiть фiнансовий важiль у формi бюджетного утримання є малоефективним як стимул для культурно-мистецької дiяльностi, оскiльки пiдпорядкованi заклади Мiнiстерство культури чи будь-яке iнше вiдомство мають утримувати так чи iнакше, незалежно вiд творчих чи господарчих успiхiв даного закладу, а можливостi (та й щирого бажання) надавати пiдтримку недержавним, непiдпорядкованим закладам чи мистецьким колективам сьогоднi практично немає.
Таким чином, вiдбувся свого роду розлам мiж двома ланками iснуючої системи – об'єктом та суб'єктом "управлiня культурою", а принципово нову систему ще тiльки належить створити.
Iнфраструктура культури в Українi є досить розвиненою, як на схiдноєвропейськi стандарти, але водночас – досить закостенiлою, технiчно та морально застарiлою. Сильний вiдбиток на неї наклали колишнiй суспiльний лад та притаманна йому культурна полiтика; наслiдком цього є зорiєнтованiсть на централiзоване управлiння та пряме бюджетне утримання, помiтний дефiцит власної iнiцiативи закладiв культури, їхня непiдготовленiсть до iснування в умовах суспiльного й господарчого плюралiзму та вiльного ринку.

Литература:
1. Конституція України від 28.06.1996 р. // База даних НАУ-ЕКСПЕРТ.
2. Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. // База даних НАУ-ЕКСПЕРТ.
3. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права від 16.12.1966 р. // База даних НАУ-ЕКСПЕРТ.
4. Європейська конвенція про захист прав та основних свобод людини // Права людини в Україні: Інформативно-аналітичний бюлетень – Київ 1994 р. С. 47 - 63
5. Закон України „Про основи охорони здоров’я” від 19 листопада 1992 р. // База даних НАУ-ЕКСПЕРТ.
6. Закон України „Про освіту” від 23.05.91 р. Відомості Верховної Ради №34, від 20. 08.91 р.
7. Закон України „Про підприємництво” від 07.02.91 р. Відомості Верховної Ради №14, від 02. 04.91 р.
8. Закон України „Про порядок вирішення трудових спорів” від 03.03.98 р. Відомості Верховної Ради №34, с.227, 98 р.
9. Закон України „Про відпустки” від 15 листопада 1996 р. Відомості Верховної Ради №2, ст. 4, 98 р.
10. Закон України „Про вищу освіту” від 17.01.2002 р. // База даних НАУ- ЕКСПЕРТ
11. Закон України „Про професійно-технічну освіту” від 10. 02.98 р. // База даних НАУ-ЕКСПЕРТ
12. Закон України „Про загальну середню освіту” від 13. 05.98 р. // База даних НАУ-ЕКСПЕРТ
13. Закон України „Про позашкільну освіту” від 22.06.2000 р. // База даних НАУ- ЕКСПЕРТ
14. Закон України „Про наукову і науково-технічну діяльність” від 13.12.91 р. // База даних НАУ-ЕКСПЕРТ
15. Закон України „ Основи законодавства про культуру” від 14.02.92 р. // База даних НАУ-ЕКСПЕРТ
16. Закон України „Про власність” від 07.02.91 р. Відомості Верховної Ради № 20 від 14.04.98 р.
17. Закон України „Про авторське право та суміжні права” від 23.12.93 р. Відомості Верховної Ради № 13 від 29.03.94 р.
18. Дзюба І.Україна і світ //Quo vadis, Україно? –Одеса, 1992.
19. Домаранський О. Правове забезпечення освіти // Освіта України. — 2003. -З черв. — С. 7.
20. Здіорук С.І., Парахонський В.О., Валевський О.Л. Стратегічні аспекти національно-культурної політики України. – К., 1995.
21. Кіхно О. Доля української культури в європейському і світовому контексті //Генеза. – 1995.
22. Кравчук Л. Державотворення і нова Конституція України // Голос України. — 1992. -12 листоп.
23. Князєв В. Конституційні гарантії прав і свобод та обов'язків людини і громадянина в Україні // Право України. — 1998. — № 11. — С. 29—31.
24. Культура України. – Харків, 1993.
25. Погорілко В.Ф., Головченко В.В., Сірий М.І. Права та свободи людини і громадянина в Україні. — К.: Ін Юре, 1997. — С. 40.
26. Права людини: Інформаційний бюлетень Харківської правозахисної групи. — 2002. - № 34 (290). - С. 8.
27. Рабинович П. Проблеми юридичного забезпечення прав людини (загальнотеоретичні аспекти) // Український часопис прав людини. — 1995. — № 2. — С. 18.
28. Рекомендації парламентських слухань «Про виконання законодавства щодо розвитку загальної середньої освіти в Україні»: Затверджено Постановою Верховної Ради України від 24 жовтня 2002 р.
29. Рекомендації парламентських слухань «Українська культура: стан та перспективи розвитку»: Схвалено Постановою Верховної Ради України від 26 грудня 2002 р.
30. Ручка А.О., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології. – К., 1995.
31. Святоцький О., Чушенко В. Питання теорії і практики конституціоналізму в Україні // Право України. - 1998. - № 2. — С. 17
32. Современная американская социология. – М., 1994.