Звід законів імператора Юстиніана

Содержание:
Вступ
1. Римське право, його значення в історії правового розвитку
людства
2. Кодифікація і нові закони при Юстиніані
3. Застосування законодавства Юстиніана у візантійських судах
Висновок
Список використаної літератури

Фрагмент работы:
Codex lustinianus. Причини, що викликали кодифікаційну діяльність у попередні роки, продовжували діяти і в часи Юстиніана. Але тепер вони мали більш блискучі наслідки, тому що до них приєдналося марнославство Юстиніана, що бажав придбати славу великого законодавця, і більш вдалий, ніж колись, підбір осіб, яким доручалися кодифікаційні роботи.
13 лютого 528 р. Юстиніан заснував комісію з 10 осіб під головуванням Іоанна (exquaestor Sacri Patatii); в числі членів були Трибоніан (в той час, очевидно, magister officiorum) і Теофіл, професор юридичної школи в Константинополі. Комісії доручено було скласти новий збірник конституцій, причому їй дані були широкі повноваження: скорочувати і змінювати, де потрібно, старі конституції за формою і по змісту, викидати застарілі і складати нові конституції, розміщаючи їх у відповідні титули. Порядок розміщення конституцій у межах кожного титулу повинен був зберігатися хронологічний, причому на початку кожної конституції повинно було стояти ім'я імператора, що її видав, а наприкінці — день видання та ім'я консула. Через рік кодекс був готовий і з 16 квітня 529 р. повинен був вступити в дію. З цього ж часу втрачали силу як три колишніх кодекси (Грегоріанський і ін.), так і конституції, видані після Феодосієвого кодексу (т.зв. novellae, scil. constitutiones). Свою назву новий збірник одержав від імені імператора: Codex lustinianus. Від цього кодексу до нас не збереглося ніяких слідів.
Digesta, vel Pandectae. Покінчивши з конституціями, Юстиніан вирішив приступити до кодификації т.зв. Ius, тобто права, що було викладене у творах юристів класичного періоду. Думка про цю роботу була ще в імператора Феодосія II: він хотів вибірки з творів юристів приєднати до існуючих титулів свого Кодексу. Але йому не удалося здійснити цього наміру. Його сучасник Валентиніан III, спонукуваний однаковими потребами, видав згаданий вище закон, що усунув лише в невеликому ступені труднощі користування творами юристів. З тих пір у цій області не було зроблено нічого, щоб полегшувало це користування.

Литература:
1. Бартошек М. Римское право: Понятия, термины, определения /Спец. науч. ред., авт. предисл. и комментария З.М. Черниловский; Пер. с чеш. Ю.В. Преснякова. -М. :Юрид. лит.,1989. - 448 с.
2. Вікіпедія (Інтернет-енциклопедія). – www.uk.wikipedia.org
3. Всеобщая история государства и права: учебное пособие/ З.М. Черниловский. - М.: Юристъ, 2001. - 576 с.
4. Глиняний В. История государства и права зарубежных стран. –Х.: Одиссей, 2003. – Ч. 1. – 832 с.
5. Зом Р. Институции. История и система римского гражданского права / Перев. под ред. А.Н. Беликова. – Сергиев Посад: Типография И.И. Иванова, 1916. – Ч. 2. Система. – 368 с.
6. Кельман М. Загальна теорія держави та права зарубіжних країн. – Л.: Новий Світ, 2000. – 584 с.
7. Колодій А.М., Копєйчиков В.В., Лисенков С.Л., Пастухов В.П., Тихомиров О.Д. Загальна теорія держави і права. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 317 с.
8. Новицкий И.Б. Римское право - М.: Высшее образование, 2002. - 310 с.
9. Основи римського приватного Права: Навчальний посібник - Львів: Ред.-вид. відділ Львів, ун-ту, 2000. - 238с.
10. Страхов М. Історія держави і права зарубіжних країн. – К.: Ін-Юре, 2003. – 584 с.
11. Третьякова Т.А., Губенко М.Н. История государства и права зарубежных стран. – К.: Правник, 1999. – 199 с.
12. Тузов Д.О. Категории римского права в русском издании. Дигест Юстиниана /Д.О. Тузов. //Журнал российского права. -2007. - № 6. - С. 117-131.
13. Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. Історія політичних і правових вчень. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — 304 с.