Аверков С.В. Ринок агропромислової продукції: проблеми, формування та перспективи розвитку//Аграрний вісник Причорномор’я. Економічні науки. Вип. 37. – Одеса: Імідж-Прес, 2007. – C. 3-6.

Досліджується сучасний стан розвитку ринку агропромислової продукції, визначаються основні проблеми його функціонування та можливі перспективи розвитку.
Вступ. В аграрному секторі економіки почали відбуватися позитивні зрушення. За останні роки виробництво сільськогосподарської продукції збільшилось майже на чверть, незважаючи на дефіцит фінансових та матеріально-технічних ресурсів. Продуктивність праці зросла майже у півтора рази.
Розвиток реформ і відносне збільшення виробництва сільськогосподарської продукції не супроводжувались адекватним формуванням внутрішнього аграрного ринку, створенням сприятливого ринкового середовища для функціонування сільського господарства. Не були задіяні ефективні механізми державного регулювання ринку сільськогосподарської продукції, формування і наповнення товарними і фінансовими потоками ринкової інфраструктури.
У зв'язку з цим формування і забезпечення послідовного розвитку аграрного ринку стає одним з пріоритетних завдань, подальшої ринкової трансформації галузі. Організація прозорого аграрного ринку має розглядатися як один з інструментів оздоровлення фінансового стану сільського господарства, підвищення його інвестиційної привабливості, вирішення інших завдань економічного та соціального розвитку села.
Аналіз останніх досліджень. Аграрний ринок формується і функціонує під впливом об'єктивних економічних законів, зокрема закону вартості, закону попиту та пропозиції. Саме на основі останніх формується ринкова ціна, яка врівноважує попит та пропозицію, регулює обіг та асортимент товарів, що виробляються, впливає на розвиток виробництва і становить основний регулятор господарської діяльності. Вчені-економісти П.І. Гайдуцький, П.Т. Саблук, Ю.О. Лупенко вважають, що співвідношення попиту та пропозиції зумовлює структурні зміни виробництва, впливає на рівень та динаміку цін, викликає переливання капі галу і переміщення ресурсів виробництва між галузями та регіонами [1].
Результати досліджень. З початком ринкової трансформації аграрного сектору у системі господарських відносин відбулися відчутні структурні зрушення. Основною лайкою збуту продукції стали інші канали, у т. ч. комерційні структури. Як свідчать данні таблиці 1, загальний обсяг реалізації продукції сільськогосподарськими підприємствами за січень-вересень 2006 р. порівняно з січнем-вереснем 2005 р. збільшився на 12,7 %, у т.ч. продукції рослинництва - на 23,6 %; обсяг реалізації продукції тваринництва зменшився на 18,9 %. Частка продукції рослинництва у загальній вартості реалізованої продукції склала 81,5 %. тваринництва - 18,5 % (у січні-вересні 2005 р. відповідно 74,3 % та 25,7 %).
Проте через відсутність організованого аграрного ринку ці позитивні зрушення мало вплинули на фінансовий стан галузі. Близько половини продукції потрапляє до комерційних посередників, які контролюють експортні, оптові та дрібнооптові товаропотоки та основні доходи від реалізації. Внаслідок непрозорості збуту продукції цим каналом виникає найбільше цінових і фінансових проблем галузі, мають місце найнижчі ціни на продукцію і найгірша їх кон'юнктура.
Це дозволяє дійти висновку: основні фінансові проблеми аграрного сектору сконцентровані у сфері збуту продукції. Спрямування основних товаропотоків продукції до неорганізованих комерційних каналів збуту з непрозорими умовами купівлі-продажу, визначення кількості, якості продукції та цін, призводить до значних фінансових втрат галузі.
Тому організація і впорядкування аграрного ринку і, насамперед, сегмента комерційно-посередницького збуту продукції мають стати пріоритетним завданням у розвитку агропромислового комплексу України.
Стара інфраструктура збуту продукції виявилася неспроможною забезпечити ефективне функціонування аграрного ринку. З'явилося багато комерційних посередницьких структур, які не мали відповідної матеріально-технічної бази і купували продукцію за непрозорими схемами, що призвело до значної тінізації ринку. Для розв'язання цієї проблеми у червні 2000 р. Президент України видав Указ "Про першочергові заходи щодо формування і функціонування аграрного ринку". В Указі було порушено два основні завдання: створення ринкової, інфраструктури, форм і механізмів організованої оптової торгівлі та спрямування товаропотоків сільськогосподарської продукції через прозорі процедури аграрного ринку.
Нині в кожній області працює акредитована відповідно до вимог аграрного ринку біржа, практично в кожному районі створено агроторговий дім, ринок, кооператив, у кожному селі - заготівельний пункт.
На даний час в Україні функціонує 478 бірж (табл. 2)
Проте рівень використання новоствореної інфраструктури досі вкрай низький. Обсяги реалізації продукції безпосередньо товаровиробниками на біржах складають лише 0,3 % від загального продажу. Мало укладається форвардних та ф'ючерсних угод, практично не проводиться аукціонів з продажу живої худоби, оптових партій овочів, фруктів, картоплі тощо. Реально працює менше половини агроторгових домів, обслуговуючих кооперативів, заготівельних пунктів, а обсяги продажу продукції через зазначені об'єкти ринкової інфраструктури незначні. Не завантажені міжрайонні та обласні оптово-роздрібні продовольчі бази, яких понад 100. Продовольчі ринки здебільшого працюють як базари, а не як організовані оптово-роздрібні торговельні структури, їхня матеріально-технічна база слабка, бракує холодильної, рефрижераторної техніки, складських приміщень, інформаційних та комунікаційних систем.
За оцінками Мінагрополітики та Мінекономіки, лише близько 40 відсотків сільськогосподарської продукції реалізується товаровиробниками через прозорі канали. Сьогодні селянські та фермерські господарства виробляють до 70 відсотків овочевої і тваринницької продукції, тому вони повинні самі ініціювати створення обслуговуючих кооперативів, адже це повністю відповідає їхнім інтересам. Нині в країні на кооперативних засадах функціонує тільки 63 агроторгових доми.
Одним з основних надто важливих складових елементів сфери реалізації сільськогосподарської продукції є централізовані оптові ринки з функціями: забезпечення облаштованого місця зустрічі продавців і покупців за мінімізовану оплату торгових місць; створення сприятливих умов для здійснення відкритих оптових торгів, у т.ч. аукціонних; надання товаровиробникам послуг з транспортування, складування та зберігання продукції, а також з формування великих товарних партій стандартизованої продукції; створення доступу до ринкової інформації.
Ринки із зазначеними функціями в Україні відсутні. Міські оптові ринки плодоовочевої продукції створені торговим і посередницьким капіталом, для товаровиробників практично недоступні внаслідок великої плати за торгові місця, відсутності умов доставки, зберігання, доробки та передпродажної підготовки партій продукції інших інфраструктурних послуг.
Висновки. З метою сприяння розвитку маркетингової інфраструктури необхідно в найближчій перспективі:
- здійснити заходи з розвитку інституцій ф'ючерсної біржової торгівлі;
- розробити та реалізувати в Україні цільову програму підтримки розвитку національної мережі регіональних сільськогосподарських оптових ринків;
- прийняти Закон України "Про оптові сільськогосподарські ринки", адаптований до законодавства країн ЄС;
- сформувати інституційні структури управління розвитком і функціонуванням оптових сільськогосподарських ринків;
- удосконалити правове та сформувати сприятливе економічне середовище для ефективного функціонування елементів маркетингової інфраструктури, створених сільськогосподарськими товаровиробниками на кооперативних засадах.

Література
1. Аграрна реформа в Україні / П.І. Гайдуцький, П.Т. Саблук, Ю.О. Лупенко та ін.; за ред. П.І Гайдуцького.-К.: ННЦІАЕ, 2005,-424 с
2. Гойчук О.І. Продовольча безпека: Монографія. - Житомир: Полісся, 2004- 348 с.

Скачать полную статью - 14 Кб