Аріков В.Г. Бачення стратегії розвитку та можливості державного регулювання в агропромисловому комплексі регіону//Аграрний вісник Причорномор’я. Економічні науки. Вип. 37. – Одеса: Імідж-Прес, 2007. – С. 16-19.

Розглядаються можливості державного регулювання та бачення стратегії розвитку агропромислового комплексу Одеського регіону.
Вступ. Агропромисловий комплекс — це взаємозв'язане функціонування різних галузей господарства країни, які мають загальну кінцеву мету — виробництво продуктів харчування та інших предметів споживання, що виготовляється із сільськогосподарської сировини [ 1 ].
Пріоритетність розвитку АПК в національній економіці обумовлюється виключною значимістю та незамінністю продукції, що виробляється цим комплексом, у життєзабезпеченні людини та суспільства, потребами відродження селянства як власника землі, носія моралі та національної культури.
У зв'язку з цим ключового значення нині набуває правильний вибір стратегії розвитку АПК країни та її регіонів, а також подальшого розвитку державно-управлінських інститутів, створення та запровадження ефективного механізму державного управління з метою забезпечення втілення цієї стратегії у життя.
Аналіз останніх досліджень. Проблемам розвитку, організації та управління АПК загалом і його окремих галузей і приділяли увагу відомі вчені (К. Іванов, А. Ракитніков, І. Мукомель, В. Крючков, М. Паламарчук, М. Пістун, Г. Балабанов, В. Нагірна, Я. Олійник та багато інших).
Досвід минулих років показує, що реформування АПК країни та її регіонів сприяє удосконаленню кооперативних (інтеграційних) відносин, поширенню ефективних форм господарювання, створенню сприятливих умов для запровадження ринкових відносин. І це стосується усіх ланок АПК: виробництва сільськогосподарської продукції; переробної промисловості; виробництва засобів виробництва, агротехсервісу, сфери заготівель, зберігання та реалізації продукції АПК.
В останні роки проблемі визначення стратегії розвитку та державного регулювання АПК приділяється значна увага з боку вітчизняних вчених економістів-аграрників. Цьому присвячені наукові дослідження і публікації П.Т. Саблука, В.В. Юрчишина, В.П. Ситника, М.Ф. Кропивка, С.М. Кваши, В.Б. Шкляра та інших. На законодавчому рівні ці питання знайшли своє втілення у Законі України "Про основні принципи державної аграрної політики на період до 2015 року" [2]. Разом з тим, складність та багатоаспектність вищезазначених проблем вимагають подальшого аналізу та пошуку нових ефективних рішень.
До нагальних наукових теоретичних та прикладних питань сьогодення, що стосуються розвитку вітчизняного АПК, слід віднести пошук стратегії сталого розвитку регіональних складових АПК, управлінських підходів до вирішення цієї проблеми на регіональному рівні, зокрема шляхом удосконалення державного регулювання регіональних АПК. Саме пошук відповідей на ці питання становить мету та завдання нашої роботи.
Результати досліджень. Узагальнення набутого досвіду [3], перш за все, надає можливість зробити висновок, що державна політика розвитку вітчизняного АПК, має базуватися на національних пріоритетах та враховувати необхідність інтеграції України до світового економічного простору. Розробку та впровадження регіональних програм розвитку АПК визнано як один з найважливіших пріоритетів державної аграрної політики, що має реалізувати державну стратегію розвитку АПК.
На нашу думку, домінантною метою цієї стратегії повинно бути забезпечення стабільного та ефективного функціонування агропромислового сектору, зорієнтованого на задоволення внутрішніх та експортних потреб країни в продукції сільського господарства і продуктах її переробки та забезпечення експортного потенціалу в прогнозованому періоді; соціальне відродження села; поступове наближення умов життя та праці мешканців села до рівня економічно розвинутих країн.
Досягнення цієї мети потребує подальшого нарощування та удосконалення виробничо-ресурсних потенціалів аграрної й інших сфер агропромислового виробництва, підвищення їхньої віддачі та соціально-економічної результативності.
Саме з цих позицій, систематизуючи відомі уявлення про регіональні особливості динаміки розвитку агропромислового виробництва, спробуємо на прикладі агропромислового комплексу Одещини висвітлити бачення регіональної стратегії його подальшого розвитку.
В цілому метою стратегії економічного розвитку сільського господарства в Одеській області є не тільки, і навіть не стільки вирішення питання продовольчого забезпечення населення, що досягається досить просто, скільки залучення ресурсів регіону для формування експортного потенціалу держави та формування запасів для гарантування національної продовольчої безпеки. На цьому шляху є система завдань стратегії розвитку, вирішення яких додасть необхідних темпів розвитку продуктивних сил сільськогосподарського виробництва.
Територіальна організація і трансформація повинна підтримуватися ринком земельно-майнових комплексів, який, на відміну від ринку земельних ділянок, реалізує стабільність сільського господарства.
Стратегічною метою розвитку харчової та переробної промисловості є істотне збільшення виробництва продовольства у регіоні, всебічне задоволення потреб населення України, туристів та забезпечення експортних можливостей регіону у високоякісних продуктах харчування на основі підвищення конкурентоспроможності кінцевої продукції за рахунок зниження її матеріало- і енергоємності, поліпшення споживчих якостей, розвитку маркетингу.
Сильними сторонами (перевагами) харчової промисловості регіону є надзвичайно сприятливі передумови для розвитку галузі, що пов'язані з наявністю у регіоні потужного природного та ресурсного потенціалу і тенденціями розвитку світової економіки на основі процесів глобалізації та інтеграції у сферах агропромислового комплексу, туризму та рекреації; геополітичне розташування області, наявність портів і транспортних коридорів, що сприяють ефективному використанню транспортно-географічних переваг області для розширення експорту продукції; потужний транспортний комплекс, що включає найбільші в Україні морські торгові порти, розвинене залізничне та автодорожнє господарство; наявність традиційних зв'язків для організації бізнесу та розвиненої ринкової інфраструктури; високий кадрово-професійний потенціал галузі, що пояснюється розташуванням в обласному центрі такого відомого вищого навчального закладу, як Одеська національна академія харчових технологій.
Слабкими сторонами (недоліками) дія області є низький рівень доходів населення, високий рівень зношеності основних фондів підприємств харчової промисловості, недостатність коштів на модернізацію і технічне оновлення виробництва. Можливостями регіону є стабільний попит населення на харчову продукцію на внутрішньому продовольчому ринку як у регіоні, так і за межами України; підвищена інвестиційна привабливість підприємств харчової та переробної промисловості; створення умов для розвитку внутрішніх резервів галузі. Можливості розвитку харчової промисловості пов'язуються з підвищенням рівня концентрації виробництва в харчовій промисловості, яке повинно здійснюватися шляхом реконструкції перспективних діючих підприємств; з нарощуванням їх потужностей до оптимальних розмірів, технічного оснащення, виведення з експлуатації фізично та морально застарілих потужностей і будівництва нових потужних харчових підприємств, оскільки для цього є сприятливі можливості розвиненої сировинної бази. Вміле використання потужного наукового потенціалу галузі та застосування досягнень науково-технічного прогресу, впровадження автоматизованих поточних ліній, застосування комплексної механізації та вдосконалення технологій випуску харчової продукції також сприятиме виходу харчової галузі з кризового стану. Вдосконалення інвестиційної політики, а саме - спрямування значних обсягів капіталовкладень на реконструкцію заводів з метою перетворення їх у високопродуктивні підприємства, становитиме основу виробничо-технічної бази галузі та сприятиме її відродженню. В той же час доцільним є розширення мережі малих переробних підприємств як у містах, так і в сільській місцевості, що сприятиме вирішенню злободенної проблеми у регіоні - нарощуванню обсягів необхідної продовольчої продукції при одночасному зниженні втрат сільськогосподарської сировини, зменшенні транспортних витрат.
Ризиками для подальшого розвитку галузі в регіоні с низька забезпеченість переробних підприємств сільськогосподарською сировиною; відсутність достатнього збуту готової продукції та погіршення умов її реалізації; поглиблення диспаритету цін на промислову та сільськогосподарську продукцію; високий рівень фізичного та морального зносу технологічного обладнання; недосконалість цінової, податкової та кредитної системи, недостатність реальних коштів у товаровиробників сільськогосподарської та промислової продукції; незадовільний рівень забезпеченості галузі матеріальними ресурсами через низьку платоспроможність підприємств харчової промисловості; погіршення інвестиційної діяльності, спричинене спадом промислового та сільськогосподарського виробництва; конкуренція з боку закордонних виробників.
В період переходу до ринкової економіки регулююча діяльність держави повинна бути спрямована на створення необхідних умов її оптимального функціонування. Такі дії держави повинні полягати в лібералізації механізму ринку, розширенні підприємництва приватизації державного майна, створенні інфраструктури ринку, перебудові зовнішньоекономічної діяльності, організації соціального захисту населення.
Державне регулювання виробництва продовольчих товарів потребує якісного інструментарію для ефективної реалізації його цілей, вибір якого зумовлюється обраною стратегією регулювання, сучасним станом та перспективами розвитку галузі.
Висновки. Таким чином, підсумовуючи зазначене вище, можна зробити висновок, що існування регіональних особливостей у розвитку агропромислового сектору національної економіки України визначає:
по-перше, специфічні риси стратегії розвитку регіональних агропромислових комплексів з урахуванням конкурентних переваг кожної території;
по-друге, необхідність налагодження на регіональному рівні ефективної системи державного регулювання розвитку регіональних складових вітчизняного АПК.
Подальше вдосконалення підходів до визначення стратегії та можливостей державного регулювання АІ1К як на рівні держави, так і на рівні регіонів, має визначати перспективи переходу його до моделі сталого розвитку.

Література
1. Луцишин П.В., Клімонт Д., Луцишин Н.П. Територіальна організація суспільства (основи теорії): Навч. посібник. - Луцьк: Ред.-вид. відд. «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі України, 2001.-334 с
2. Закон України "Про основні принципи державної аграрної політики на період до 2015 року" // Відомості ВР України, 2006, №1. - К.: Парламентське видавництво.
3. Схема-прогноз розвитку і розміщення продуктивних сил Одеської області на період до 2015 року. - К.: РВПС України НАН України, 2005. - 196 с.